Одесса: Ольга Соловенко подала в суд на Виктора Януковича

3 февраля 2012, 16:12
Эксклюзив Рупора Одессы

Секретарь Одесского областного комитета Прогрессивной социалистической партии Украины Ольга Соловенко считает антиконституционными действия Президента Януковича при подписании им Закона «О выборах народных депутатов», «который фактически вводит ограниченное избирательное право для 90 % граждан Украины. Имущественный ценз в виде денежного залога, введенный законом, принятым продажной Верховной Радой и подписанный Президентом, является невыполнимым условием для участия в выборах большинства простых граждан и честных партий».


http://news.liveinternet.ru
http://news.liveinternet.ru

О.Соловенко подчеркнула, что Президент в соответствии со ст. 102 Конституции Украины, присягой (ч. 3 ст. 104) обязан был защитить права и свободы граждан Украины и возвратить антинародный закон на повторное рассмотрение в Верховную Раду Украины.

Витренковцы призывают граждан и другие  политические партии принять участие в этом судебном процессе и поддержать иск, текст которого  прилагается.

Вищий адміністративний суд України

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

 

Відповідач: Президент України

01220, м. Київ-220, вул. Банкова 11

тел. 291-50-71, www.president.gov.ua

Справа N П/9991/25/12


Адміністративний позов

про визнання дій протиправними та зобов«язання вчинити дії

17 листопада 2011 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про вибори народних депутатів України» N 4061-VI (далі — Закон), який був підписаний Президентом України (далі — Відповідач).

Відповідно до п.1 розділу XV прикінцевих та перехідних положень Закону цей закон набирає чинності з дня опублікування.

10.12.2011 Закон офіційно опублікований в таких друкованих виданнях: «Голос України» від 10.12.2011 року N234, «Урядовий кур'єр» від 15.12.2011 року N 234. Таким чином, 10.12.2011 року закон набрав чинності.

Позивач вважає, що Президент України, підписуючи Закон «Про вибори народних депутатів України», не виконав покладеного на нього Конституцією обов'язку обстоювати права та свободи громадян України, забезпечити верховенство права; виконання міжнародних зобов'язань України щодо забезпечення демократичних засад у виборчому процесі; забезпечити вільне волевиявлення громадян України при обранні вищого законодавчого органу; запобігти дискримінації; і цим порушив права, свободи та інтереси Позивача.

Частини 1, 2 ст.56 Закону передбачають, що партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати вносить в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати (примітка Позивача: що становить еквівалент приблизно 192 521 євро за курсом НБУ на день подачі позову). Партія, яка висунула кандидата в депутати в одномандатному окрузі, … до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати (примітка Позивача: що становить еквівалент приблизно 1155 євро за курсом НБУ на день подачі позову).

Частини 3, 4 ст.98 Закону зазначають, що право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій, що отримали п'ять і більше відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій. Кандидати у депутати, включені до виборчого списку партії, який отримав менше п'яти відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають.

Крім цього, Закон на відміну від Закону «Про вибори народних депутатів України» N 1665-IV від 25 березня 2004 року взагалі скасував виборчі блоки політичних партій.

Позивач вважає вище наведені вимоги Закону дискримінаційними, при прийняті яких допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, такими що порушують її права гарантовані ст.36, ч. 2 ст. 76, ст.ст. 3, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 64, 68 Конституцією України, Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод, яка 17.07.1997 року ратифікована Верховною Радою України, Декларацією прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року. А також не відповідають європейським стандартам виборчого процесу, викладені, зокрема в Зведених норм, що рекомендуються, при проведенні виборів, прийнятих Венеціанською комісією на 52-й сесії 18-19 жовтня 2002 року; Існуючих зобов'язань з проведення демократичних виборів в державах — учасницях ОБСЄ, прийнятих в жовтні 2003 року.

Відповідач, як глава держави, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, насамперед, при підписані Закону повинен був керуватися Конституцією України та діяти в межах складеної ним присяги, яка передбачена ст.104 Конституції України: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Тому, Позивач вважає, що Відповідач був зобов«язаний у відповідності до п.30 ст.106 Конституції України накласти вето щодо прийнятого Верховною Радою України

Закону із наступним поверненням його на повторний розгляд Верховної Ради України.

Частина 1 ст.5 Конституції України гарантує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст.36 Конституції України передбачено, що політичні партії в Україні сприяють формування і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Ст. 3 Конституції України

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ст. 8 Конституції України

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Ст. 9 Конституції України

Чинні міжнародні договори, згода на обов«язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Ст. 21 Конституції України

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Проте, Законом, який підписав Президент України, гарантовані Конституцією України політичні права партій і громадян порушуються.

Ст. 22 Конституції України

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 24 Конституції України

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Ст. 38 Конституції України

Громадянам гарантується право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівними правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Ст. 64 Конституції України

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина 2 ст.76 Конституції України зазначає, що народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Звертаю увагу суду на те, що ні розділом ІV Конституції України, ні будь-якою іншою нормою Конституції України не зазначено додаткових вимог до кандидата в народні депутати. Також в Конституції України відсутня будь-яка відсилаюча норма, згідно якої можуть бути встановлені такі обмеження.

Більш того, в Конституції України відсутня вимога або обмеження щодо здатності кандидата у народні депутати внести грошову заставу, яка передбачена Законом. Такою вимогою Закону Відповідач порушив ст.64 Конституції України, оскільки підписанням Закону ввів обмеження щодо конституційного права політичних партій і громадян — брати участь у виборах і право бути обраними.

Відповідач, підписуючи Закон, зобов«язаний був діяти і керуватися вище зазначеними нормами та гарантіями, закріпленими Конституцією України.

Проте, Відповідач, не зважаючи на те, що Закон містить норму — ч.1, 2 ст.56, яка позбавляє Позивача та інші політичні партії, громадян права брати участь у виборах за ознакою майнового стану, тобто Відповідач всупереч статтям 8, 9, 21, 22, 24, 38, 64 Конституції України протиправно підписавши Закон, обмежив конституційне право Позивача, передбачене ст.36, ч. 2 ст. 76 Конституції України, фактично встановивши майновий ценз.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, а відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України та частини 2 статті 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Таким чином, Відповідач, порушуючи статті 19, 68 Конституції України, діяв не на підставі Конституції України, а всупереч їй.

Крім того, звертаю увагу суду на те, що ч.3 ст.77 Конституції України визначає, що порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом. Тобто тільки порядок проведення виборів народних депутатів України, а не будь-які додаткові вимоги (цензи) до народних депутатів.

Також, звертаю увагу суду на такий юридичний факт.

Відповідно до Попереднього проекту спільної оцінки Законопроекту «Про вибори народних депутатів України», прийнятої 12 вересня 2011 року Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) та Організацією з безпеки та співробітництва в Європі/ Бюро з питань демократичних інститутів та прав людини (ОБСЄ/БДІПЛ), в п.69, 70 зазначено, що «партії, які висувають список кандидатів, повинні внести задаток еквівалентом в 2000 мінімальних заробітних плат (приблизно 180000 євро), а кандидати від одномандатних округів повинні внести задаток еквівалентом в 12 мінімальних заробітних плат (приблизно 1100 євро). Цей задаток можуть повернути лише ті партії, які виграють право брати участь в розподілі мандатів, а також ті кандидати від одномандатних округів, які виборють місця. Всі інші задатки будуть передані до державного бюджету. Ця фінансова вимога може призвести до меншого рівня участі малих партій та окремих осіб, які висуваються самостійно, які не мають достатніх партійних чи особистих ресурсів, щоб ризикувати втратити задаток. Якщо немає законних, пов?язаних з виборами, причин щодо цієї вимоги, то варто ретельно розглянути питання щодо пониження суми задатку для забезпечення того, щоб всі партії та особи, які мають бажання брати участь у виборах як кандидати були здатними на це.»

А п.112 зазначає: «стаття 97(3) встановлює 5-ти відсотковий прохідний бар?єр для партій для подальшого розподілу мандатів в загальнодержавному окрузі. Це є підвищенням цього показника порівняно з 3%, які встановлені діючим законом. Причини такого підвищення є незрозумілими. Прохідний бар?єр обчислюється відповідно до кількості виборців, які беруть участь у виборах. Венеціанська комісія та ОБСЄ/БДІПЛ рекомендують, щоб цей показник розподілу парламентських місць обчислявся, виходячи з кількості визнаних дійсними бюлетенів у відповідності з міжнародною практикою.»

Більш того, відповідно до «Керівних принципів щодо виборів», ухвалених Венеціанською комісією на 51 пленарній сесії (Венеція, 5-6 липня 2002 року) виборчий доробок Європи спирається на п«ять засад виборчого права: загальність, рівність, вільність, таємність і безпосередність.

Це свідчить, що демократичні та чесні вибори можливі тільки при наявності усіх п?яти засад. Відсутність або спаплюження хоча б однієї з цих засад свідчить про недемократичність та нечесність виборів.

«Керівними принципами щодо виборів» встановлено, що загальне виборче право означає, в принципі, що кожна людина має право обирати й бути обраною. Однак це право може ї, по суті, має бути обмежене певними умовами (п.п.1.1. п.1):

а) вік:

b) громадянство:

c) ценз осілості:

d) позбавлення права обирати й бути обраним:

Крім цього, Венеціанська Комісія окремо аналізуючи розміри грошових застав засуджує та не припускає такі надмірні розміри сум грошових застав.

Венеціанська комісія встановлює, що вибори, щоб відповідати спільним для європейської спадщини засадам, на які спирається справді демократичне суспільство, мають проводитися з дотриманням таких основних норм: виборче право має бути загальним, рівним, вільним і прямим при таємному голосуванні. Крім того, вибори мають провадитися регулярно. Всі ці принципи в сукупності становлять європейську виборчу спадщину. (п.3 розділу I Пояснювальної доповіді CDL-AD(2002)023rev).

Загальне виборче право охоплює як активну правоздатність – право обирати, так і пасивну – право бути обраним. (п. 6 розділу I Пояснювальної доповіді CDL-AD(2002)023rev).

Венеціанська Комісія обґрунтовує такі свої висновки, посилаючись на міжнародні норми, а саме:

Стаття 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка 17.07.1997 року ратифікована Верховною Радою Українизазначає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Аналогічна норма закріплена і в статті 2 Загальної декларації з прав людини від 10 грудня 1948 року, згідно якої передбачено, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Нормами Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року встановлено:

- стаття 25 Міжнародним пакту про громадянські та політичні права:

«Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників«;

- стаття 26 Міжнародним пакту про громадянські та політичні права:

«Всі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний та ефективний захист проти дискримінації по будь-якою ознакою як от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

Особливо звертаю увагу суду на ст.53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.69 р., до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року.

Стаття 53 зазначає: «імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер.»

Вищенаведене свідчить про те, що Відповідачем при підписанні Закону були порушені не тільки конституційні норми, а й міжнародні норми, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Тобто ведення такої грошової застави є дискримінацією. Таким чином, введення майнового цензу, який Відповідач ввів у дію через Закон, виступає так звана «грошова застава в розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати» є не чим іншим, як встановлення непередбаченого Конституцією України виборчого цензу який призводить до нерівності, забезпечує переваги багатим партіям, встановлює штучні бар?єри обмежень для небагатих партій. Позбавляє права громадян України мати своїх представників у законодавчому органі держави. Закон, який підписав Відповідач порушує політичні права громадян України.

Більш того, враховуючи те, що політичні партії не мають комерційної діяльності, то вказана грошова застава є значно завищеною.

Крім вище викладеного, всупереч наведеним нормам Конституції України, ч.1 ст.4 ЗУ «Про політичні партії в Україні», яка зазначає, що політичні партії є рівними перед законом, підписаний Відповідачем Закон породжує нерівність суб?єктів виборчого процесу в порядку використання засобів масової інформації.

Хоча, частина 3 ст.78 Закону і зазначає, що партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право користуватися засобами масової інформації державної та комунальної форми власності на умовах, передбачених цим Законом.

Проте, ст.ст. 71 - 73 Закону передбачають можливість використовувати засоби масової інформації в порядку укладання угод на оплатній основі, що знову дозволить багатим партіям більше використовувати засоби масової інформації, що безумовно потягне порушення принципу рівних умов використання засобів масової інформації.

Згідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) передбачено, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Статтею 104 КАСУ встановлено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Частиною 2 статті 171-1 КАСУ встановлено, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Звертаємо увагу суду, що згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб«єкта них повноважень обов«язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи діяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 9, 15, 19, 21, 22, 24, 36, 38, 55, 56, 64, 68, 103 Конституції України, ст.2 Загальної декларації з прав людини, ст. ст. 25, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.14 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.1 протоколу N 12 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 6, 7, 17, 51, 71, 104, 105, 106, 171-1 КАС України,-


Прошу:

1. Визнати дії Президента України протиправними щодо підписання Закону України «Про вибори народних депутатів України» N 4061-VI від 17 листопада 2011 року, як такого, що порушив права і свободи Позивача, гарантовані Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, нормами і принципами міжнародного права.

2. Зобов«язати Президента України у відповідності до ст.93 Конституції України виступити з законодавчою ініціативою, а саме подати до Верховної Ради України Законопроект, визначений як невідкладний «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» 4061-VI від 17 листопада 2011 року», яким:

- виключити грошову заставу або встановити грошову заставу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на рівні визначеному п.8 ч.1 ст.24 ЗУ «Про вибори народних депутатів України» N541/97-ВР від 24 вересня 1997 року;

- зменшити прохідний бар«єр з п«яти до трьох відсотків;

- надати право брати участь у виборах до Верховної Ради України політичним блокам;

- забезпечити рівний доступ суб«єктам виборчого процесу до засобів масової інформації, для чого обмежити виборчий фонд партій, заборонити рекламу у ЗМІ за кошти виборчого фонду, забезпечити рівний доступ та рівний час виступу суб'єктів виборчого процесу у політичних програмах («Свобода слова», «Велика політика», «Республіка», «Шустер-Live» та інших політичних шоу), у блоках новин.

- головною формою політичної агітації визначити виступи суб'єктів виборчого процесу в прямому ефірі та дебати між ними.

 
 
Комментарии размещаются сторонними пользователями нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователей.
Комментарии:

Валентин Боровко   3 мая 2012, 16:49 IP: 80.239.242
Молодец!!! Всё правильно. Свои права надо отстаивать.

Ответить

   Правила общения на сайте.   Список забаненых