Вибори на Одещині: ретроспективний погляд. Рік 2012-й як рік 2007-й?

Підсумки парламентських виборів-2007 в Одеській області в черговий раз засвідчили існуючу схему розподілу електоральних симпатій мешканців та підтвердили попередні висновки стосовно впливу центристських та правих політичних сил у регіоні. А саме: мешканці Одещини віддають перевагу центристським, лівоцентристським і лише частково – правоцентристським та правим політичним силам.

Аналіз деяких підсумків волевиявлення мешканців Одещини-2007 ілюструється наступною порівняльною таблицею.

Партії, блоки	Парламент. вибори-2002 (%) – Одеська область	Президентські вибори 2004 (голосування 26.12.) - Одеська область	Парламент. вибори-2006 - Одеська область	Парламент. вибори-2007- Одеська область	Загально-українські результати виборів-2007
ПР	Блок «За єдину Україну» — 14,35%	В.Янукович — 66,56%	47, 51%	52,22%	34,37%
БЮТ	3,2%	-	9,86%	13,72%	30,71%
«Наша Україна» («НУ- НС»)	6,6%	В. Ющенко - 27,46%	6,44%	6,49%	14,15%
СПУ	7,5%	О.Мороз-8,5%	6,26%	7,22%	2,86%
КПУ	26%	П. Симоненко - 6,7%	3,18%	6,16%	5,39%
Блок Литвина	-	-	3,78 %	5,12 %	3,96%

Загалом на Одещині відсоток тих, хто проголосував, був одним з самих низьких в Україні (не дотягував до 53%, тобто майже половина виборців не прийшла до виборчих дільниць). Найбільш високою була активність виборців у м.Ананьїв, найбільш низькою – в Київському та Малиновському районах м.Одеса. Слід відзначити пасивність молоді, адже на багатьох дільницях до 90 % тих, що проголосували, складали люди старшого покоління. Досить низька явка виборців стала певним віддзеркаленням падіння довіри до усіх політичних сил (до того ж майже 3 % громадян висловились проти усіх суб’єктів виборчого процессу, з цього показника Одещина практично завжди лідирує в Україні). Підтвердились результати інтерактивних опитувань, проведених місцевими телерадіокомпаніями, під час яких значна кількість виборців вказувала, що не сподіваються на обіцянки будь-яких політичних партій та блоків.

Як заявив голова облорганізації Комітету виборців України А.Бойко, головним мінусом в організації голосування були недоліки в складанні списків виборців, внаслідок чого значна частина громадян не змогла здійснити свої волевиявлення. Особливо багато негараздів відмічено в ТВО № 133 (м.Одеса), окремі будинки та навіть вулиці не голосували.

Специфічною рисою виборчої кампанії-2007 була жорстка поляризація поглядів, мобілізація сил протилежних сторін та загострення запеклої боротьби між ними.

Розклад впливовості політичних сил в області у порівнянні з парламентськими виборами 2006 року принципово не змінився.

На користь головних фігурантів виборчого процесу зіграло те, що за дрібні партії проголосувало удвічі менше виборців, ніж у 2006 році. Це стало однією з причин покращання показників КПУ, Блоку Литвина, СПУ (вони перевищили відповідні загальноукраїнські результати), а також БЮТ. Знову половина виборців віддала перевагу ПР.

Поряд з цим, електоральні симпатії мешканців не можна було оцінювати однозначно.

На користь ПР висловилось, незважаючи на масовану обробку громадської думки, не більше громадян, ніж у 2006 році. У відсотковому відношенні мало місце зростання на 4%, проте стосовно кількості виборців збільшення не було.

Значний успіх «регіоналів», як і в 2006 році, був зафіксований у південній частині області (аналогічною була картина і на президентських виборах 2004 року, коли південь Одещини масово підтримав В.Януковича), а саме: у Болградському районі (70,7%), Ренійському (майже 65,64%), Білгород-Дністровському (понад 61,53%), а також у Тарутинському, Арцизькому районах тощо. На півночі ПР мала найбільшу підтримку в Котовському районі (59,53%). В центральній зоні Одещини за «регіоналів» проголосувало 57,42% виборців самого великого за кількістю мешканців в області Біляївського району і 54,2% виборців завжди центристського Роздільнянського району (в 2002 році показник блоку «За єдину Україну» тут був найкращий в області, в 2004 році за Януковича в районі віддали голоси майже три чверті тих, що взяли участь у голосуванні).У містах обласного значення ПР лідирувала в Білгороді-Дністровському та Котовську (понад 63% електоральної підтримки), а також в Одесі.

В обласному центрі «регіонали» проводили жорстку агітаційну та контрпропагандистську роботу і зібрали суттєво більше голосів, ніж у 2006 році (52,63% проти 44,14%), що відбилось на загальному результаті, досягнутому ПР в області. До того ж на електоральні погляди мешканців Одеси певним чином вплинули нейтральна позиція міського голови Е.Гурвіца, загострення ситуації навколо провідних ринків — «7-й кілометр», «Малиновський», «Привоз», політична колотнеча навколо встановлення пам’ятника Катерині ІІ; земельні аукціони з продажу престижної прибережної зони, недоліки в роботі міського ЖКГ, зона соціальної напруги в мікрорайоні «Чорноморка», порушення питання щодо територій Одеського морського торговельного порту тощо. Водночас, у районах та містах, де позиції центристів завжди були не досить сталими, ПР підтримала значно менша частина громадян (Миколаївський -26%, Савранський, Балтський, Іванівський райони, м. Теплодар).

З іншого боку слід відзначити, що за головних фігурантів правлячого тоді політичного табору — БЮТ та «НУ-НС» у сукупності було віддано понад 20% голосів, тобто трохи більше, ніж у 2006 році.

Проте не лише «НУ-НС», але й БЮТ не використав своїх тодішніх потенційних можливостей (зокрема, в м. Одеса), хоча ще президентські вибори -2004 показали, що на користь «помаранчевих» сил на Одещині здатні проголосувати понад 27 % виборців.

Показник, досягнутий БЮТ, був більш-менш непоганий. Проте факт залишався фактом: рамки популярності цієї політичної сили на Одещині традиційно досить обмежені, так як одесити завжди відрізнялись прагматизмом і не повірили демагогічним обіцянкам Ю.Тимошенко. Це показує і динаміка електоральних симпатій БЮТ на Одещині від виборів до виборів (кількість його прихильників у порівнянні з виборами 2002 року зросла більш ніж у 4 рази, але понад вдвічі відставала від загальноукраїнського показника). Найкращими були результати БЮТ у Балтському районі (майже 23,5%), Іванівському (22,52%), Любашівському (19,7%), Овідіопольському (17,75%).

Загалом певну частку прихильників БЮТ мала в містах обласного значення (серед них лідирував Теплодар – понад 18,13%, де люди ще пам’ятали відвідування міста у 2002 році Юлією Тимошенко й фурор від її виступу, та Одеса – 15,51%). Водночас найменшу підтримку «тимошенківці» традиційно мали в південних районах області (наприклад, у Болградському лише 3,8%), що зокрема було обумовлено контрагітацією «регіоналів» та комуністів.

За відсотком голосів, зібраних на Одещині, БЮТ зайняв лише 23 місце серед інших регіонів України.

Передвиборча кампанія блоку «НУ-НС» на регіональному рівні була досить невдалою. Як наслідок серед усіх провідних політичних сил у регіоні лише «НУ-НС» фактично не покращила своїх показників у порівнянні з 2006 роком. Більш того, за рейтингом блок «НУ-НС» на Одещині зайняв тільки 21 місце серед інших регіонів України.

Блок «НУ-НС» отримав певну кількість голосів у районах, населення яких в 2004, 2006 роках певним чином було зорієнтовано на «помаранчевий» вибір: Комінтернівському (17,4%), Балтському (11,3%), Миколаївському (11%), Іванівському (10,9%). Серед міст обласного значення найбільшу кількість голосів за «НУ-НС» (7,52%) віддало м.Южне. Водночас найменшу підтримку тодішня пропрезидентська сила мала на півдні області – у Ренійському (2,69%), Болградському (3,2%), Ізмаїльському (3,4%), Арцизькому (4,5%) районах. На користь «НУ-НС» проголосувало лише 4,13 % виборців Біляївського району, що обумовлювалось міцним впливом ПР. «НУ-НС» зібрав вкрай мало голосів у ряді міст обласного значення, зокрема, у Котовську (2,99%), Білгороді-Дністровському (3,4%), Ізмаїлі (3,5%).

Щодо ситуації в Одесі, то як і прогнозувалось, не на користь «НУ-НС» зіграла низка суперечливих заходів міського голови Е.Гурвіца, діяльність якого асоціювалась з «Нашою Україною». До того ж мешканці Одеси не забули Гурвіцу його фактичну змову з колишнім місцевим лідером ПР Л.Клімовим щодо елітного будівництва в центрі Одеси, підприємці звинувачували «помаранчевого мера» в намаганнях знищити дрібний та середній бізнес. У результаті: за «НУ-НС» в обласному центрі проголосувало лише 6,35% виборців ( у 2006 році — 6,9%). Для порівняння: у третьому турі голосування на президентських виборах 2004 року на користь В.Ющенка висловилось 30% мешканців Одеси.

Дещо зміцнила свої позиції в області КПУ, адже частка людей, які в 2006 році голосували за «регіоналів», наразі розчарувались в їх діяльності щодо соціального захисту малозабезпечених (відсоток, тих що проголосували за комуністів майже вдвічі перевищив показник 2006 року). Але попередні заяви керівників обкому КПУ, що в південних районах області майже 90% виборців підтримують Компартію, виявились безпідставними. Більш того комуністи знову трохи збільшили свою електоральну базу не на півдні, а на півночі області: у Великомихайлівському районі (де за них наразі проголосувало 10,32% виборців), Фрунзівському, Котовському, а також у приміському Іванівському районі.

СПУ зібрала майже на 1 % голосів більше, ніж у 2006 році — другий показник серед регіонів України після Донецького. Чим пояснюється цей «феномен»? Соцпартія мала певні позитивні результати переважно в саме тих районах, значна частка населення котрих традиційно голосувала раніше за соціалістів: Савранському (29%), Красноокнянському, Тарутинському, Балтському, Кодимському, Березівському, Саратському тощо районах. У мм.Балта та Теплодар на користь Соцпартії зіграла попередня обробка громадської думки через підприємців, які контактували з керівником обкому СПУ Б.Музалевим (на теперішній час екс-власником повного пакету акцій торговельної компанії «Таврія В»). У Кілії симпатії як до «регіоналів», так і до соціалістів висловлював «вічний» та авторитетний голова райради В.Боделан. Соціалісти досить вміло організували агітаційну роботу, підкріпивши її належним фінансуванням. Слід врахувати й те, що електорат СПУ на Одещині завжди був досить сталим. До того ж на відміну від парламентських виборів-2006 опоненти соціалістів поставили на них хрест, фактично не вели проти них контрпропагандистську роботу (та й колишній голова облдержадміністрації, соціаліст В.Цушко під час парламентського перебігу-2006 постійно «підставлявся» під критику своїми невдалими публічними виступами). Наразі ж В.Цушко виступав у ролі ображеного, постраждалого, а для когось після подій навколо Генпрокуратури – і «національного героя». Без коментарів — на виборчій дільниці у с. Надрічне Тарутинського району, де він народився, за СПУ проголосувало 90,2% виборців.

Деякий успіх Блоку Литвина на виборах в області був обумовлений виключно високою особистою активністю заступника голови НП С.Гриневецького. Найбільшу підтримку Блок Литвина мав у Миколаївському районі (16%) та Роздільнянському районах (14,2%), де наполегливо працювали довірені особи екс-голови ОДА.

Попередній висновок про втрату позицій ПСПУ в регіоні підтвердився: партія, яка на президентських виборах 1999 року вважалась однією з провідних політичних сил на Одещині та показала непогані результати на парламентських перегонах 2002 та 2006 років, наразі зібрала найменшу кількість голосів за всю попередню історію виборчих кампаній ( на Одещині – 1, 32% голосів).

Одесити знову відмовили у довірі Партії зелених України, яка виявила нездатність скористатися низкою екологічних проблем регіону. У 1998 році ПЗУ мала на Одещині понад 15% електоральної підтримки), а в 2007 році не зібрала навіть і 0,5%.

Крім того, абсолютно не спрацювали нові політичні проекти-2007: щодо створення блоку Л.Супрун — «Український регіональний актив» (що віддзеркалило слабкість місцевої організації НДП); «Партії вільних демократів»(незважаючи на постійні публічні заяви її представників та ставку на одеську інтелігенцію і середній клас, яка гучно декларувалась); блоку «КУЧМА» (до речі, в ряді районів за цю політичну силу не було віддано жодного голосу – один з найгірших показників серед інших партій та блоків на Одещині).

Висновки: політичні погляди виборців ще більше поляризувались, що не йшло на користь згуртуванню суспільства та громадської злагоди; подоланню етно-національного розколу в Україні;

населення в значному ступені втратило довіру до усіх політичних сил. Таким чином замаячила загроза так званого аргентинського варіанту, коли люди в цій країні зовсім перестали брати участь у парламентських виборах, що вимушено призвело до переходу на президентську форму правління та встановлення в Аргентині на тривалий час авторитарного режиму;

позиції «помаранчевих» політичних сил (незважаючи на їхнє перебування у владі) в цілому послабшали, що перетворилось на сталу тенденцію і відбилось на результатах президентських виборів -2010;

підсумки виборів показали, що лівий політичний рух в Україні (та її регіонах) продовжує залишатись у занепаді. Для комуністів покращання їх результатів було ситуативним, а соціалісти загалом увійшли в фазу такої кризи, що мова в подальшому встала навіть про існування партії. Соціал-демократична ідея залишається теоретично досить привабливою, але в країні немає популярної політичної сили, яка була спроможна цю ідею підняти та розгорнути.

Загалом парламентські виборив-2007 віддзеркалили багатовекторні електоральні погляди мешканців Одещини та водночас стали останнім попередженням «помаранчевій» владі.