Одесский губернатор Игорь Палица: о проблемах войны и мира

Одесский губернатор Игорь Палица побывал у себя на родине в Луцке, где пообщался с журналистами и изложил свою позицию по важнейшим проблемам, стоящим перед Украиной.

Она представлена первым информационным агентством «Волинські новини» в материале «Ігор Палиця у Луцьку: про Одесу, Придністров'я та війну». Публикуем без купюр на языке оригинала.

Про Одесу

Нагадаємо, колишній народний депутат України Ігор Палиця минулого року очолив Одеську облдержадміністрацію. Його призначення відбулося майже одразу після трагічних подій у Одесі – йдеться про пожежу в будинку Профспілок, де під час масових протестів загорілася будівля і майже 50 людей загинуло.

Як розповідає Ігор Палиця, всі загиблі – громадяни України, не було з-поміж них тих, хто організовував заворушення, а були «зіваки», які забігли в будинок Профспілок і загинули через те, що сховалися. Після тієї трагедії голова Одеської ОДА зустрічася з батьками загиблих в будинку профспілок і на Грецькій площі.

«В залі були люди з різними думками, з різними баченнями ситуації, але всі були громадяни України. В Одеській області проживають представники більше 130 національностей, які розмовляють на 20 основних мовах, але серед них я не бачу охочих жити в Росії, не в Україні, бажаючих, щоб Росія прийшла і врятувала їх. Так, в них різне відношення до економічних рішень, до прийнятих законів, як і в Західній Україні. І я вважаю, що конфлікт 2 травня спокійно можна було обійти, якби з цими людьми розмовляли, їх посадили за стіл і почали слухали», — переконаний Ігор Палиця.

Про Придністров’я

А ось ситуацію із заявами щодо загрози з боку Придністров’я він вважає незрозумілою, бо ймовірності вторгнення звідти фактично немає. Ба, більше, там, каже голова Одеської ОДА, український Правий Сектор та Свободу бояться більше, аніж українці придністровських військ. І це йому повідомив сам президент невизнаного Придністров’я, з яким він зустрічався через кілька днів після свого призначення.

«6 травня я був призначений на посаду, а 11 травня зв’язався через прикордонну контррозвідку і домовився про зустріч з президентом невизнаного Придністров’я. Я думав, що він під’їде на територію України але нам сказали, що зустріч відбудеться в Тирасполі. 11 числа я поставив до відома виконувача обов’язків Президента Олександра Турчинова. Мене зустріли на кордоні без охорони і я приїхав у Тирасполь, де, зі слів Андрія Парубія, сіло 26 АН-76, роташовано 5 тисяч російських військ, купа танків і готувався наступ на Україну.

Ми спілкувалися з ним три години і він сказав: «Ми боїмося вас, вашого Правого Сектора і Свободи більше, ніж ви боїтеся нас». Я його питаю: «А де ви бачили Правий Сектор і Свободу?». «Так они везде, на всех перехрестках», — відповідає. Тобто там розповідають, що тут вбиватимуть придністровців, а тут кажуть, що придністровці прийдуть і вбиватимуть нас. З 1993-ого року там стоїть той же контингент російських військових, вздовж кордону, в них немає доставки військового обладнання, бо немає аеропортів. Аеропорти Одеський і Кишинівський — контролюються. І на сьогоднішній день загрози з боку Придністров’я немає. А чому робиться нагнітання обстановки з цього приводу — я не розумію», — зауважив він.

Про Фонд і допомогу

До слова, у зв’язку з останніми подіями в країні, Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» переглянув свої діючі програми. Працівникам довелося переформатувати свою діяльність. Адже нині допомоги потребують військові.

«Але приємно, що Фонд вчасно відреагував, і ми змогли переорієнтувати частину запланованих коштів на ці нові програми. Я вважаю, що працівники вчасно розібралися з контролем над грошима. Це те, що я вимагаю від Фонду, щоб це не були якісь піарні речі, а щоб гроші доходили до отримувача. Якщо це госпіталь, то ми повинні переконатися до кого прийшли ці кошти, якщо це шоломи, приціли і прилади нічного бачення — ми повинні знати, що вони доїхали до військової частини», — каже засновник Фонду.

Одним з напрямків роботи організації є співпраця в плані реабілітації військових, які повернулися із зони АТО. Голова спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович, розповідаючи про допомогу Фонду, зауважив, що нині Україна знову може зіткнутися з післявоєнним синдромом. Адже держава на сьогоднішній день не дбає про реабілітацію військових, які повертаються додому, пройшовши пекло війни. Відтак, там сподіваються на допомогу в цій ситуації. Бо ж свого часу Фонд чимало вклав у допомогу афганцям, будуючи базу відпочинку на озері Світязь.

До слова, Ігор Палиця зазначив, що вже тривають перемовини з бізнесовими структурами щодо будівництва реабілітаційних закладів у Карпатах та Одесі. Є домовленості з управлінням Одеського ДСНС та прикордонниками, які мають потужні санаторні комплекси, щоб можна було використати їх для реабілітації бійців. Крім того, вивчається досвід ізраїльських та німецьких військових шпиталів, аби допомагати нашим воїнам.

Крім того, психолог Мирослава Мушкевич, яка бере участь в реалізації фондівської програми психологічної допомоги бійцям АТО розповіла, що вже є гарні результати роботи фахівців. Однак, існує чимало організацій, які надають таку допомогу. Тому варто було б організувати місцевий координаційний центр, в який би могли звертатися родичі, військові, військкомати із заявками про психологічну допомогу, зокрема й новобранцям і тим, хто направляється в зону бойових дій.

Засновник Фонду «Новий Луцьк» зауважив: насамперед треба визначити, на якій базі (міській, комунальній, суспільній) його створювати. Але це робота потрібна. Не менше психологічної допомоги потребують і ті, хто йде воювати.

«Ми сьогодні маємо проблеми з мобілізацією. Люди ухиляються від того, щоб іти у військкомати, виконувати свій військовий обов’язок. Але ми не можемо звинувачувати. Треба, щоб люди йшли захищати державу, знаючи свої цілі, знаючи, що правильно, чому саме так. Щоб не приходили голі-босі, щоб волонтери не привозили бронежилети і каски, а щоб люди йшли на війну і знали, що за них держава піклується. А кричати, що хтось не хоче віддавати свого сина. Куди? Як? Де він знаходиться, хто це контролює?», — додає Ігор Палиця.

Про війну, мир і повернення Криму

Однак сам він виступає категорично проти військового вирішення конфліктів. Бо кровопролиття – не аргумент, і жоден спір не вартує людського життя. Тим паче, цього не коштують амбіції політиків.

«Я проти війни категорично. Я вважаю, що там, де починає проливатися кров – не використані всі моменти, які можна було б залучити, аби домовитися про мир. Люди повинні переконувати не військовими аргументами, а своїм прикладом, прикладом життя в їхній країні, прикладом законів, прикладом лібералізації податкової системи, децентралізації влади — всім, чим можна, щоб показати, що в нас краще, що нічого іншого шукати не треба. Я не хочу, щоб помирали громадяни України як з одного боку, так і з іншого. Будь-який формат: Мінський, Нормандський, Берлінський підходитиме нашій країні, щоб зупинити кровопролиття. Бо у війні немає переможців. Навіть, якщо якась зі сторін дійде до столиці агресора і її захопить. Адже десятки тисяч або мільйони життів не варті суперечок кількох політиків», — вважає Ігор Палиця.

На його думку, держава мусить використати всі можливі мирні аргументи, аби зупинити війну. Зокрема, першочергово Верховна Рада повинна прийняти закони про вільні економічні зони, про децентралізацію, про статус вільної торгівлі, про полегшення і зменшення податків у важкій економічній ситуації, а не їхнє підняття. Саме так можна продемонструвати окупованим територіям: Криму, Донеччині, Луганщині, що в Україні краще. І подібні закони, зокрема про вільні економічні зони, мають впроваджуватися якраз не для окупованих територій.

І такими методами, переконаний він, Україна зможе повернути Крим, а не силою. Мовляв, коли в нас буде краще, ніж там, – півострів сам повернеться до складу України, провівши законний референдум.

«Всі війни в світі закінчувалися, всі люди, які винні в смертях своїх громадян, були покарані, – і в цій війні знайдуть винних. Те, що хлопці повинні захищати батьківщину — це так, і те, що вони помирають, бо ми не можемо домовитися, – це теж так. І нам пора розбудовувати і розвивати нашу Україну, якій ніби й нікому заважати, бо всі втекли в Москву», — резюмував Ігор Палиця.